Головна Путівник Урочище «Криві Луки»

Урочище «Криві Луки»: історія видобутку залізної руди біля с. Закітне

На північний захід від села Закітне Лиманського району, на правому стрімкому березі р. Сіверський Донець спостерігається відслонення мергельно-крейдяної товщі – геологічна пам'ятка природи «Закітнянський розріз». У численних балках і ярах на денну поверхню виходять відкладення туронського, коньякського, сантонського й кампанського віку, які підстилаються відкладеннями юрського та тріасового періоду. Відслонення має наукове значення, адже тут майже повністю представлені всі підрозділи верхнього відділу крейдяної системи.

Ця місцевість також має стару, на сьогодні майже забуту, назву «Криві Луки», або «Урочище Кривої Луки» - урочище в середній течії Сіверського Дінця навпроти села (слободи) Ямпіль. Із цього місця ріка починає робити велику луку – дугоподібний вигин.

Біля урочища стався один із кульмінаційних моментів Булавінського повстання 1707-1709 років – бій на початку липня 1708 року між загоном повстанців отамана Семена Драного й царським військом. Бій тривав декілька годин і завершився поразкою повстанців. Семен Драний, загін якого до цієї битви успішно діяв на території Подонців’я, загинув у бою. Але сучасні краєзнавці помилково ототожнюють урочище «Криві Луки» з однойменним населеним пунктом за 8 верст від Ямполя. Зокрема, зовсім не береться до уваги те, що вперше поселення згадується тільки в середині XVIII століття.

Крім Булавінського повстання, урочище Криві Луки відоме ще й як місце видобутку залізної руди, поклади якої виходять на денну поверхню під крейдою та приурочені до тріасової системи (протопівська світа). Розробка залізних руд на території сучасного Донбасу проводилася з давніх часів. І видобуток покладів залізної руди біля с. Закітне теж має свою давню та цікаву історію, яку можна умовно поділити на три періоди.

Перший, відомий нам період видобутку, належить до пізньої бронзи та ранньої залізної доби. На протилежному від урочища березі Сіверського Дінця біля озера Чернецького виявлена археологічна пам’ятка – багатошарове поселення «Зливки». У 2010 році пам’ятка «Зливки» досліджувалася Донецькою Середньовічною археологічною експедицією. На ділянці між язичницьким і християнським могильниками епохи Середньовіччя, на північний схід від житлових споруд епохи пізньої бронзи була виявлена й частково досліджена яма з керамікою XIII- XII ст. до н.е. й матеріалами металургійного виробництва заліза. У 2011 році на даній ділянці були знайдені попередньо підготовлені до процесу виплавки грудки залізної руди, шлаки, метал.

У 2013 році за участі геологів Донецького національного технічного університету під керівництвом В.І. Альохіна були проведені геологічні дослідження найближчих ділянок берега р. Сіверський Донець. Результати досліджень показали, що зразки руди з відслонення біля с. Закітного за своїм мінеральним складом і структурно-текстурними особливостями ідентичні тим, які виявили археологи на поселенні «Зливки». Співробітники Донецького національного університету й Інституту фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л.М. Литвиненка спільно визначили хімічний склад зразків. Проведеними дослідженнями було підтверджено, що на території Подінців'я знайдені ознаки металургійного виробництва заліза періоду пізньої бронзової доби.

Другий етап пов’язаний із діяльністю бєлгородських купців середини XVIII ст. У документах Берг-колегії 1740-х рр. згадується про розвідку руд і будівництво заводів двома компаніями бєлгородських купців: «Сухаревских компанейщиков» і «брегады Кольцова», які отримали імператорські укази «о изыскании везде всяких руд и произвождении к тому и построению заводов».

«Брегада Кольцова» очолювалася бєлгородським купцем Іваном Морозовим. Із його ім’ям пов’язано будівництво першого «залізоробного» заводу на південному сході Російської імперії на р. Терса. Упродовж 1740-1743 рр. І. Морозов організував розвідувальні роботи в районі сучасного Донбасу. Він перший висловив думку щодо будівництва металургійного заводу на р. Лугань на базі місцевих бахмутських залізних руд. Хоча фактичним керівником і організатором цієї групи рудознавців і заводчиків був Іван Морозов, компанія отримала назву «брегада Кольцова» на честь одного з високо-сановних компаньйонів – Петра Кольцова, полковника Терського полку, що входив 1740 року до складу Астраханського гарнізону, і коменданта м. Царицина (зараз Волгоград, Росія).

Свою діяльність «брегада Кольцова» почала 1740 року з пошуку руд у районі річок Хопер, Ведмедиця і Терса, за 150 верст від Царицина. У лютому 1742 року «компанейщикам Кольцова и Морозова» було дано імператорський указ на пошук руд і заснування залізоробних заводів у місцях, де знайдено рудні родовища. 28 лютого 1743 року «компанійщики» організовують експедицію з дослідження руд Бахмутської провінції. Експедицію очолив Іван Морозов і унтерштейгер Гордій Фефелов. Були підібрані «мастеровые и работные люди и подлежащие материалы». Серед «майстрових» був за наймом і «залізний» майстер із Тули. Морозов досліджує руди над Сіверським Дінцем біля містечок Сухарев і Ямпіль, в Городніх байраках (зараз с. Городище Перевальського району Луганської обл.) та в інших місцях провінції.

У ті ж роки проби руди біля слободи Ямпіль брала й інша команда бєлгородських купців – «Сухаревські компанійщики». Уривок рапорту Берг-пробірера Олександра Дунілова до Берг-колегії щодо результату випробування руд із рудників Івана Гінкіна та його «Компанійщиків» від жовтня 1744 року: «Минувшего августа 27-го дня да сего октября 8-го и 26-го чисел 1744-го году присланы ко мне из выше реченной Коллегии при трех ордерах для пробы руды, объявленная белогородским купцом Иваном Гинкиным с товарищи, а имянно: по 1-му ордеру в Бахмуцком уезде в дачах государевых № 1 – над рекою Бахмутом по течению в левой руке, в горе; № 2 – над рекою Сивирским Донцем по течению в правой руке, против слободы Ямполъ, по 2-му ордеру взятые с Сухаревского и с Суровского рудников; по 3-му – в Суровском буераке под ключем. И оные руды пробовали, а по пробе явились, а имянно: <...> № 2. Что над рекою Сиверским Донцем по течению реки в правой руке, против слободы Ямполя в урочище Кривой Луки. Содержити с центера железного чюгуна пятьдесят один фунт». Але головні зусилля їхньої команди були зосереджені на будівництві свинцево-плавильного заводу біля слободи Сухаревої.

Третій етап розробки залізної руди відбувався в першій половині XIX ст., коли це урочище привертає до себе увагу професійних геологів у пошуках нових рудних родовищ для Луганського ливарного заводу, створеного за урядовим указом від 14 листопада 1795 року на р. Лугань, а з 1860-х рр. для Лисичанського заводу.

Родовище заново відкрито гірничим інженером Луганського ливарного заводу поручиком О.К. Анісімовим 1838 року під час експедиції щодо обстеження Ізюмського повіту. «На этомъ пространствѣ, т.е. отъ деревни Стародубокъ до деревни Дроновки, породы немѣловой формаціи оказываются по берегу Донца, только въ двухъ мѣстахъ: при Стародубкахъ и хуторѣ Закотномъ, гдѣ желѣзистые песчаники, перемежаясь съ сланцеватою глиною, заключаютъ мѣсторожденія желѣзныхъ рудъ. Лѣвый или луговой берегъ Донца покрытъ весь наносами песковъ, подъ коими залегаютъ пласты болотныхъ желѣзныхъ рудъ».

У вересні 1839 року родовище було оглянуто майором Корпуса гірничих інженерів Б.К. Бледе під час дослідження південної половини Харківської губернії. Майже в ті ж роки урочище було оглянуте видатним французьким геологом Фредеріком Ле-Пле під час відомої Демидівської експедиції Південною Росією й Кримом 1837-1839 рр. Але він помилково прийняв більш давніші розробки та шурфи за діяльність Луганського ливарного заводу. «Слои, толщиною от 0,66 до 165 футовъ, залегающіе въ пескахъ и песчаникахъ мѣловой формаціи; направленіе этих слоев С. 69° 3.; паденіе южное, в 45°. Подле деревни Закатиной, на правом берегу Донца. Это мѣсторожденіе, повидимому, довольно богатое, было совершенно разработано разносомъ для Луганскаго завода: впрочемъ и теперь еще оно можетъ быть разработываемо съ выгодою. Многія измѣненія здѣшнихъ рудъ вовсе не заключаютъ въ себе фосфора, а другія содержатъ его до 0,007».

Фрагмент карти Донецького басейну

Фрагмент карти Донецького басейну Фредеріка Ле-Пле з позначенням родовища залізної руди біля с. Закітне.

Восени 1844 року на Луганському ливарному заводі проводилися перші досліди з плавки місцевих залізних руд із використанням антрациту. Результати були опубліковані в «Горном журнале» 1845 року.

Улітку 1867-го року вчений комітет Гірничого департаменту відряджає гірничого інженера, генерал-майора Н.А. Іванова в Донецький край із метою огляду всіх відкритих родовищ залізної руди в околицях Лисичанська й збору зразків для хімічного випробування.

У 1860-х рр. відслонення біля села Закітне, які містять поклади залізної руди, привертають увагу професорів геології Харківського університету – Н.Д. Борисяка і О.В. Гурова. «У хутора Закотнаго, на правомъ берегу Донца, слой желѣзной руды, толщиною отъ 0,66 до 1,65 фут., залегаетъ въ пескахъ и песчаникахъ; направленіе этого слоя О 69°3; паденіе на Ю въ 45°. Это мѣсторожденіе разрабатывалось уже для луганскаго завода. Опытный горный инженеръ, г. Ле-Пле нашелъ, что оно можетъ быть еще разрабатываемо съ выгодою».

Геологічний розріз біля села Закітне

Геологічний розріз біля села Закітне за Н. Борисяком.

Але, з 1880-х років почалося освоєння багатих та значних за запасами залізорудних родовищ Криворіжжя та Керчі. Інтерес до бурих залізняків Донбасу значно знизився. Спочатку вони використовувалися в якості добавки до криворізьких руд, а з 1915 року їхня розробка була повністю припинена.

З 1988 року ділянка крейдяних відслонень правого берега р. Сіверський Донець увійшла до території заповідника «Крейдова флора», відділення Українського степового природного заповідника НАН України. Але й дотепер тут вгадуються залишки давніх гірничих робіт, які недосвідченим оком можуть сприйматися за природні утворення. Сподіваємося, що ця територія буде зберігатися не тільки як природоохоронне середовище, а ще і як пам'ятка історії гірничої справи.

Михайло Кулішов, Максим Меценко

Урочище «Криві Луки» на картi Google

  Дивіться також

Щурово
#Вiдпочинок
Щурівська зона відпочинку
Щурове стало популярним курортним місцем після того, як було побудовано в 1939 році будинок відпочинку «Щуровський».
Щурівська гірка
#Iсторiя
Щурівська гірка, Щурівська протока й Могила
У старовинних документах другої половини XVII століття є згадка про Щурівську гірку, а на картах кінця XVIIІ століття можна зустрііти протоку Щурову.
Віктор Конопля
#Вiдомi Люди
Віктор Пантелійович Конопля
Талановита й творча людина, дерев'яних справ майстер-самоук, завдяки котрому в сучасників з'явилася можливість побачити макет старовинного села Рубці.